Сторінка:З журбою радість обнялась.djvu/114

Вічне море вічно льється,
Не спиняється й на мить:
То об скелі сірі бьється,
То пісні свої шумить…

Чом-же я не вільне море,
Чом мовчу я цілі дні?!
Чом так тяжко люте горе
Груди стискує мені?…

1906 р.