Ця сторінка вичитана
Нарцис, закоханим в лілею,
Дививсь на неї, вьянув, млів
І називав її своєю,
І щастю вірити не смів.
Йому лілея усміхалась,
В-ночі і в-день шепталась з ним,
А їй, нарцису мій, здавалось, —
Вона з тюльпаном чарівним.
Вмірав нарцис з журби, з кохання,
Вмірав… і чув самотний він
Чиїсь слова, чиїсь зітхання
І поцілунків срібний дзвін…
1905 р.
