Ця сторінка вичитана
Ні, забуття не дасть мені й сама природа…
Нехай вона і дивна й молода,
Але її краса і врода
Твою красу і вроду нагада.
До моря-б я побіг, де лащуть берег хвилі,
Але мені згадаються в той час
Твої і ласки й руки білі,
Що на плечах моїх були не раз.
Я втік-би в темний гай, щоб слухать, як шепоче
До листу лист, і до квіток трава,
Але шептала й ти в зімові ночі
Мені колись шовковії слова.
Я-б думкою спинивсь в другім небеснім світі,
Куди і сяйво зорь не доліта,
Але і там же власне сонце світе
І знов воно про те нагада.
1905 р.
