Млынъ дядька Мерліє выглядавъ дуже празнично одного прекрасного лѣтного вечера. На подво̂рю накрыти̂ були три столы зсунути̂ до купы. Ждали гостей. Вся округа знала, що сёгодня мали бути заручины дочки Мерліє, Франсоазы, зъ Доминикомъ, высокимъ паробкомъ. Во̂нъ славився неробою, але на нёго задивлювались усѣ дѣвчата, бо бувъ дуже хорошои вроды.
Млынъ дядька Мерліє выглядавъ дуже весело. Во̂нъ стоявъ якъ-разъ по серединѣ села Рокрезы, на то̂мъ мѣсци, де дорога скручуєсь. Въ селѣ то̂лько одна улиця, два ряды хатъ идуть по обохъ бокахъ дороги; але тамъ, за скрутомъ, потяглись луги, ростуть высоки̂ дерева подовжь рѣчки Морелѣ; тѣнь ихъ такъ и манить до спочинку. Въ цѣло̂й Лотарингіи не найдешь роско̂шнѣйшого куточка. На право и на лѣво густи̂ гаѣ, столѣтни̂ дерева ростуть по лаго̂дныхъ похилостяхъ горбо̂въ и заливають краєвидъ цѣлымъ моремъ зе́ленѣ. А на полудень потяглась ро̂внина, на причудъ плодовита зъ нивами попересѣкаными живоплотомъ. Але що найбо̂льше чарує тебе въ Рокрезѣ, се той холодокъ, що не покидає сёго зеленого гнѣздочка навѣть въ найспражнѣйши̂ липневи̂ днѣ. Морель вытѣкає зъ лѣсо̂въ и неначе приносить зъ собою свѣжо̂сть листя, зъ по̂дъ котрого выходить; такъ
