Сторінка:Йосип Чайківський. Всесвітна історія. Том II.djvu/159

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 155 —

ся до Палєстини і не злучити нїколи Нїмеччини і полудневої Італїї в одних руках. Анї одної анї другої обітницї Фридерик II. не додержав. Коли ж на апостольскім престолї засїв 90. лїтний але енерґічний старець Григорий IX. загрозив Фридерикови II. клятвою, наколи не виправить ся до Палєстини. Дїйсно на візванє папи Фридерик II. вибрав ся до сьвятої Землї, але по кількох днях завернув з дороги, кажучи, що занедужав. Тогди папа, що не вірив в недугу Фридерика II. кинув на цїсаря клятву. Обложений клятвою Фридерик II. не мов на злість папі, предприняв пятий хрестоносний похід 1228. і зручними договорами, майже без проливу крови, дістав від єгипетського султана Єрусалим, Вефлеем, Назарет і частину побережа Палєстини, почім вїхав в триюмфі до Єрусалиму. Духовеньство держало ся від Фридерика II. яко обложеного клятвою, з далека, тому Фридерик II. вложив собі сам королївску корону на голову. З сего часу всї нїмецкі королї, носили титул ерусалимских королїв, доки сей титул не перейшов на австрийских цїсарів, котрї носять єго до нинї.

По поворотї з Палєстини погодив ся Фридерик II. з папою, осів в полудневій Італїї, де заложив сильно зорґанїзовану абсолютну монархію, але вскорі попав в спір