побільше не вказують на початок речення, а навпаки — частенько прописною літерою аж надто несподівано починається якесь слово серед фрази[1]. На те, щоб відчитати та переписати Димінського збірку (бо непереписану її не можна-б було і редагувати), нам треба було цілих півтора роки напруженої праці. Звичайна друкарщиця, котра не знайома з українською діялектологією, навіть і не змогла-б скопіювати Димінського записів. Але, на щастя для мене, тямуща
друкарщиця Видавництва Академії Наук Ольга Григорівна Бухтієва — сама родом із західнього Волиню, де місцева мова наближається до західньо-подільської мови Димінського; і тільки через добре практичне знаття своєї рідньої говірки О. Г. Бухтієва змогла переписати геть-нечиткий Димінського оригінал[2]. Забираючи щось
