вантажів, які завантажували у фуру, звичайно, була різна в різні часи і в різній місцевості. З документів відомо, що у 1791 році з Селезнівки (сьогодні в Перевальському районі) у порт Кичкас було відправлено 15335 пудів вугілля на 267 фурах. Виходить по 57,4 пудів або 936 кілограмів на фуру. Зважаючи на те, що замовники зменшували кількість перевезеного вугілля, а ще чимало його стало непридатним у дорозі, то можна вважати, що завантажувалося близько 60 пудів. Сіль возили, як правило, по 100 пудів, тобто 1600 кг. Коли ввели збір у казну за вивіз солі з Криму з пароволового воза, то чумаки іноді вивозили на одному возі по 200 пудів, а потім, після митниці, перевантажували сіль на припасені для цього запасні фури.
При перевезенні риби на чумацький віз набирали в середньому 4000 штук чехоні, 1100–1300 штук чабака, 6000 штук судака, 3000–4000 штук боковні.
Дрова перевозили плахами. «Віз дерева, на якім має бути більш як двадцять плах лупаних». Плахою називали розколоту навпіл колоду, довжиною у 3 коліна по 12 вершків, тобто близько 160 сантиметрів. Сажень дерева дорівнював ширині людини з розгорнутими руками. Його ще називали одноколінним сажнем або швиркою. Швирка складала 0,25 кубічного сажня (2,426 м³).
Існувала ціла низка вимог і правил до розмірів возів, укладання вантажів на них тощо, бо віз був основною системою внутрішніх митних зборів, які існували в Росії до середини XVIII століття.
На шляхах і мостах стояли застави казенних митників і відкупщиків, які збирали торгові збори і мито. Нерідко вони чинили свавілля при найменших порушеннях писаних і неписаних правил. Цікавою є скарга, яку писали в 1690 році жителі м. Тора до Розрядного приказу. Вони скаржились, що такі-то відкупщики «в Соляном напротив
