Я не історик, а метролог. Але маю інтерес до історії краю, в якому живу. Тож, читаючи історичні документи чи публікації і книги спеціалістів-істориків, звертаю увагу на все, що має відношення до вимірювання. Це вже чисто професійний інтерес.
Іноді зустрічаю помилки авторів, викликані нерозумінням давніх мір вимірювання. Я вже згадував приклад з газетною публікацією про повінь у Луганську, у якій автор-історик у поясненні розміру сажня початку XX століття використав розмір сажня часів Київської Русі.
А в одній з книг про становлення дипломатичної служби в Московській державі розповідається як відбувалися прийоми послів різних держав, під час яких важливим було навіть хто на якій відстані сидів від царя. В посольській книзі зафіксовано, що під час прийому персидського посольства кримський царевич сидів від Федора Івановича на відстані сажня. А нам, читачам, автор пояснює, що сажень дорівнює 213 см, і цю відстань підтверджує присутній там англійський посланець, який зафіксував цю ж відстань у 2 ярди — 182 см, тобто величина близька до сажня. Та автор помилився і можна вважати, що вони обидва вказали однакову відстань, бо сажень у 213,36 см утвердився лише у XVIII столітті, а в 1590 рік, про який іде мова, домінував маховий сажень у 180 см, який майже дорівнював двом ярдам.
Помилка з розміром сажня є типовою навіть для авторитетних істориків. Так один шанований історик пише, що в описі міста Ізюм за 1673 рік вказано довжину його
