ерволюційний стаж, щоб зробити критичний «двойний нельсон» такому творові. Бо ж подумайте: — «енко» «червоний», «енко» зробився до того червоним, що навіть «одкрив Америку»: революцію робили не дегенерати; до того «червоним» що навіть почав під прізвищем «ця» «комунізовати» маси в радянських часописах.
«Енка» — не трож! Він тепер модним став.
І, звичайно, в «сатанинській» свистоплясці губиться справжня талановита молодь. Частина з неї, замість повчитись, підпадає під впливи «енків» і робиться «кваліфікованими письменниками», заполоняючи ринок «червоною» графоманією; частина, що її приголомшили і збили з пантелику «оргинальні» статті різних безграмотних «ців» та инших «енків», — сидить десь у закутку і вичікує. А в результаті «молода» молодь за кілька років не дала жадної путньої книжки, — це тепер, коли стільки можливостей, це тепер, коли йде доба відродження, коли ми стоїмо на передодні небувалого розквіту молодої літератури!
Отже, висновки:
Перший:
— Треба негайно на настирливе запитання: «Европа чи просвіта», відповісти: — «Европа». Це тим більш потрібно, що в той час, коли вже чути побідні кроки азіятського ренесансу, — в цей час «сатана» повів нестримну й рішучу атаку зі своєї «бочки» на го̀род, на міську культуру.
Другий:
— «Молодій» молоді треба вчитись, вчитись і вчитись, як говорив Ленін, і тоді вона побачить, що «розходження» є тільки провокація різних «енків». Справжня мистецька молодь зі своїми творами не поспішає, бо знає, що від цінних пролетарських річей жадний «олімпієць» не одмовиться. «Молода» молодь мусить поважати художню літературу і знати, що звання художника чомусь обов'язує, що заслужити його не так то легко: для цього треба придбати багато життьового досвіду і добре знати старе мистецтво. «Молода» молодь мусить, нарешті, довідатись, що причина ходкости макулатури криється не в «читабельности», а в простісінькій українізації, яка примушує деякі благодійні установи купувати її тюками і зносити в підвали, де її гризуть і читають звичайнісінькі миші.
