Зеров зовсім не попутник у звичайному розумінні цього слова. Це — не «мужиковствующий» безперспективний революційно-націоналістичний інтелігент з вузеньким горизонтом. Це, коли хочете, Мартов у мистецтві, який свідомо й щиро працює в умовах радянської державности. Треба ж уміти остаточно заволодіти ним і ними — зеровими.
От бачите, який це «політичний млин». От бачите, які «ріжки вилізли з нашого капшука». Ви, тов. Пилипенко, «не запужаєте», «Олімп» «ідеологічною непою». Шукайте иншого адресата. Саме — серед неписьменних. Ми глибоко переконані, що вашу демагогію не прийме революційне радянське суспільство. Коли вам подобається Троцький, то послухайте ще раз його думку:
— «не можна підходити до мистецтва так, як до політики».
Чуєте, маестро? Чи може ви й з цим не погоджуєтесь? Тоді знову-ж таки докажіть і знову таки без демагогічної водички. Будьте певні: ми й вам зуміємо повірити, тим паче, що ви наш один із найкращих друзів.
Але «покиньте брати на арапа»: поважайте й нас. Невже ви й досі не розумієте, що не самохвальство заговорило нашим пером, а почуття радости, яке пожаром палахкотить біля наших сердець, яке з кожним ментом нашого інтелектуального зрісту, піднімається, як йогансенові «сереброкрилі кораблі»:
— «все вище, вище, вище д'горі…»
Чи варто резюмувати? Ми гадаємо, не треба. Але ми й у цьому листі звертаємось до молодої молоди:
— Камо грядеши?
Біблейська мудрість так каже: коли йдуть два сліпих, то обидва попадуть у яму.
Воістину: не за мистецьким авторитетом тов. Пилипенка йти молодим художникам: їх чекає розчарування.
З «Олімпом» зовсім не те:
— ми відкидаємо малоросійшину, просвітянщину та иншу безперспективну вузкість і кличемо до невідомих обріїв прекрасного азіятського ренесансу.
