Отже, коли це так (а це безперечно так!), то знову фігуральне запитання:
— Зеров чи Гаркун-Задунайський?
Ми, «олімпійці», з повною відповідальністю за майбутнє нового мистецтва, заявляємо:
— Для пролетарської художньої літератури без всякого сумніву корисніш — гіперболічно — в мільйон разів радянський інтелігент Зеров, озброєний вищою математикою мистецтва, ніж сотні «просвітян», що розуміються на цьому мистецтві, як «свиня в апельсині», що на сьомому році революції раптом зробилися революційніш від самого Леніна, і тепер виступають по різних радянських журналах з «червоними» фразами під прізвищами якогось «ця» чи «енка».
Таке кардинальне, воістину принципове запитання, ставимо ми літературній «молоді», і на нього вона мусить відповісти… Коли не нам, то самій собі.
Чому-ж ми так добиваємось цього?
Чи нема тут якогось гартованського «підвоху»?
Ми гадаємо, що в звязку з прискоренням так званої українізації, пролетарське мистецтво попадає в тимчасову небезпеку:
— «Сатана в бочці» з гопаківсько-шароваристої «просвіти» вилазить зі свого традиційного кубла і хмарою суне на город. Буде великою помилкою гадати, що це «підвівся чорнозем», — той митець, до якого Тичина «посилав свої нерви». Безграмотне міщанство — от хто. Це саме та «рідненька просвіта» в вишиваній сорочці і з задрипанським світоглядом, що в свій час була ідеологом куркульні. Тепер, в силу своєї безпринципности, загубивши до того під собою ґрунт та намацавши несподівані для себе можливості (прискорена українізація), вона робиться «червоною» і йде «селозувати» (певніш — профанувати) міську пролетарську культуру.
От що треба завжди пам'ятати «молоді», і тоді між нами не буде розходжень.
За доказ актуальности наших засад, візьмімо дальші рядки даного листа.
Перш за все, дозвольте ще раз запевнити «молодь», що ми, «олімпійці», ніколи не були патріотами «Гарту». Бо й справді: не «крокодилячу воду» ми пролили-б на якийсь новий талановитий твір когось із «молоди», а — висловлю-
