— Алеж для цього треба цілої бриґади! Денікінці можуть за 5 годин перекинути з Кавказької до Ставрополя свої ударні батальйони.
— Знаю. Ми їх тут затримуватимемо фалшивими демонстраціями. Дати вам більше батальйону ми не зможемо. Нам потрібні сили на основному фронті. А з вами піде партизанський загін Балаханова.
Рогожін замислився.
— Значить, доведеться організувати ставропольські повстанські загони?
— Ви правильно зважили обставини. Зайдіть до політвідділу, вам т. Торський дещо допоможе.
15 серпня Рогожін вирушив із своїм батальйоном новою Армавірською залізницею під Ставрополь. Він і гадки не мав, що 30 липня в армавірському лазареті, розгромленому денікінцями, побувала Тася Рогожіна й бачила там „корнета дроздовського кінного полку“. З Нагнибідою йому не довелося говорити. Нагнибіда поїхав із санітарним поїздом до П'ятигорського, довідавшись від санітарів, що там служить у госпіталі його Маринка.
Ставропольщина, тим часом, обізнавалася з першими принадами денікінського державного ладу й законности.
Після Лежанки, Піщаноокопського й Білої Глини денікінці вже не зустріли тут збройного опору: його зламала провокація й авантурництво.
Ставропольська губернія з давніх-давен була своєрідним селянським краєм, без повітових міст (крім хирявого Святого Хреста), а тільки з повітовими селами. Основну масу селянства становили заможні хлібороби (колишні козаки ставропольського козачого війська та переселенці), з пересічним наділом 14 дес. на душу. Вони були проти поміщиків, але горнулися, спочатку, до есерівського лона.
Проте було по тих же ставропольських селах понад сто тисяч безземельних городовиків. Вони допомагали біднішим шарам ставропольського селянства швидше засвоїти гасла більшовизму.
Ставропольщина 1917 року віддала свої голоси есерам, — тільки місто Ставрополь обрало більшовиків. З цих причин більшовики опинилися в губраднаркомі, а губвиконком посіли переважно максималісти. Між останніми було кільки пройдисвітів, на чолі з воєнкомом А. Коппе, недавнім жандаром і провокатором. Його підтримував багнетами, кулаками й горлянкою хуліганський „ставропольський сухопутний матроський батальйон“ з цілковитих бандитів, під командою такого ж пройдисвіта, авантурника Якшіна (в батальйоні було тільки
