Росію ділов натворю“. Далеко піде людина! А от — хоч убийте, не вірю я йому.
— Чому?
— Так… Не надійні такі верховоди. Йому б усе вище й вище, а люди йому — ніщо. Наробить він колись ділов. Треба вногу йти, а не вгору лізти. Отоді тебе сама маса вгору висуне. І голова тоді не закрутиться, — ви це правильно сказали.
Рогожіну стало зовсім легко.
— Ну, спасибі на добрім слові… А ви ж сами куди? Чи не охота ще повоювати?
— Ні, моя путь додому. Я не салдат, а хазяїн. Є там у мене в Коноковому, під Армавіром сім десятин і дітей трійко. Хазяйнувати страх люблю. Щоб і садок мені й худоба й птиця — як на виставку. Перед війною виноградник затіяв, бібліотечку таку придбав. Мене тепер віжками від хазяйства не відтягнете.
— Ох, не вірю я в це хазяйнування! Війною пахне в повітрі.
— А то вже видно буде.
До Невинномиської добралися за м'яких зимових днів. Снігу майже не було. Ранками іноді над степом слалися тумани. В Невинномиській їм пощастило: на станції розвантажили два вагони лісу і салдати негайно реквізували порожняк, причепивши до чергового поїзду. Рогожін і Шаповал попали до числа щасливців, що набили вагони „до одказу“.
На Коноковій сердешно попрощалися. Рогожін шуткував:
— Не засиджуйтеся, Михайле Михайловичу! Ждатиму.
— А то вже далі видно буде, — повторив Шаповал свою загадкову фразу.
На Кавказькій устав і Рогожін. Тут, у хуторі Романівському, був штаб 39-ї дивізії, а по околицях стояли її полки й батареї. Рогожін поступив до Бакинського полку, в одну роту з Нагнибідою й Рябошапкою.
Нагнибіда почував себе ніяково після випадку на Прохладній. Це своє почування він приховував зайвою метушнею. Радісно вітав заяву Рогожіна про бажання вступити до полку.
— Давно пора, Петровичу! Нам своїх офіцерів он як треба.
Але Рогожін перепинив його:
— Будемо якось і без них, я до вас не офіцером іду, а звичайним бойцем.
Нагнибіда вирячив очі.
— Як же це так? Салдатів у нас досить, а офіцерів малувато. Навіщо воно здалося?
— А на те воно здалося, щоб ти мені більше не загрожував багнетом… І не називав шкурою.
— Та хіба ж… То ж такий випадок… Я сам себе не тямив.
