схоплене в слова опису й фотокартини рівночасно майже із проходячими подіями мандрувало телевізійною дорогою на Володимирську й пройшовши дорогою станків, та важких друкарських машин, ринуло на київські вулиці, а там й дальше у широкий світ.
Тисячі людей кінчало поспішно визначену собі роботу так, що коли з ударом дванадцятої години озвався протяжний звук сирени, сповіщуючий припинення всяких робіт, усе було готове.
Вже в перших годинах пополудня трибуни почали наповнятися цікавими видцями. Тисячі повозок привозили з города видців, викидали їх біля входу на майдан й сунули дальше, щоб описавши довженну дугу довкола трибуни вернути другим боком у город і знов почати наново свою подорож. Для вдержання порядку вирядило міністерство військових справ чотири курені пятого полку ґазометчиків, що в повному парадному лаштунку, в блискучих шоломах, проходили рівним кроком київськими вулицями, прямуючи на летунський майдан. Цей полк належав до особистої охорони пана гетьмана й набирався з усіх українських земель. Їхні білі однострої та золотисті шоломи на зразок тих, які колись носили старі київські ратники, вилискувались у горячому соняшному промінню й надавали їх постатям живучої бадьорости та сили.
— Це наші хлопці — говорили про них Київці — а в тому висказі скривалася якась сентиментальна прихильність й любов до тих струнких, бадьорих хлопців, що хоч із ріжних кінців України зібрані, почувалися тут у Київі як дома.
Любили їх Київці.
Коли «хлопці» проходили київськими вулицями йдучи на вправи чи виряжені на яке свято, тоді всі вікна заповнялися цікавими, що раді були глянути на ті стрункі, сталені здавалося, постаті, але овіяні якоюсь ніжністю, тією, що її дає молодість.
