староміського пов., де знаходимо оповіданє про те, як з наказу Божої Матери сорок ремісників будувало
сьвяту Софію в сьвятім Кійові,
що на нїй било сїмдесять верхів,
сїмдесять верхів, сїмдесять крижів,
семеро дверий, а одні підлоги.
Далї оповідаєть ся ось яка пригода:
Тамтуди лежит з давну стежейка, стежкою іде польська вінойка, меже ними йде полковничейко. Стала вінойка в крижі стріляти. Рече словейко шолковничейко: „А не стріляйте ж в сьвятії крижі, бо спустит Господь огняний дожджик, огняний дожджик, громові кулї, затопит Господь польську вінойку“. Вни не слухали, в крижі стріляли; а й так ся стало, як він говорив: іспустив Господь огняний дожджик, огняний дожджик, громові кулї, затопив Господь польську вінойку, хиба лиш зістав полковничейко[1].
В „Кіевской Старинѣ“ 1891 р. (кн. XII, ст. 476) я вказав безпосереднє, по моїй думцї, жерело сего уступа колядки в однім „чудї“, яке оповідає Ґалятовський у додатку до свого „Ключа разумѣнія". Читаємо там (львівське вид. к. 138): „Чудо (нерозбірливий текст). Року (нерозбірливий текст). (1630), Гды едного часу войско полское приступило подъ монастырь Печерскій и хотѣло его збурити, чуючи, же тамъ Шулга полковникъ з рицерствомъ запорозкимъ знайдуєтся, в той часъ Пресвятая Богородица манастырь свой отъ небезпеченьства оборонила, бо за еи предстателствомъ огнистый дожчъ спалъ з неба на войско польское и одогнал єго от манастыря Печерского, що потымъ сами Ляхове и Нѣмцы, которыи были зъ ними, повѣдали. Надъ тымъ войскомъ Бутлеръ и Жолтовскій были преложоными“[2].
- ↑ Повний текст сеї колядки з моїми увагами див. Кіевская Старина 1889, янв. ст. 231-233.
- ↑ Подібний мотив, тілько ще з більше чудесним підмальованєм, перенесено в XVIII в. і на Почаївську ікону Божої Матери. Тут Турки і Татари облягають Почаїв і стріляють до манастиря, але, як каже в польській піснї апост. нотарій Каспрович:
Nazad lecialy puszczone tu strzaly,
Со widząc zgraie Otomańskie drżaly,
