Мордохай. Що тут таке, панунцю, сталось, що кличете мене сюди?
Герцель. А в коршмі там нема нїкого?
Мордохай. Нема… кажіть, що пану треба?
Герцель. Хочеш заробити сто червінцїв?
Мордохай. А де-ж є на сьвітї такий чоловік, щоби не хотїв заробити сто червінцїв?
Герцель. Зробиш дїло — візьмеш сто червінцїв, не зробиш — з'їш дулю! А може й гірше що з'їш!
Мордохай. Сто червінцїв?… Далї-буґ, зроблю!…
Герцель. І ще умова: про те, що тут казати зараз буду — ти сам в той момент забути повинен, коли се дїло зробиш; а як довідаю ся, що скажеш ще кому, то з дозволу вельможного пана старости відріжу язик… їй-Богу!
Мордохай. Добрий гендель, за сто червінцїв язик відрізати!… Нї, най будете здорові, нїхто не буде знати: я в богоміля заховаю ваші речі!…
Герцель. Так слухай же. Вельможному пану старостї уподобала ся Бондарівна.
Мордохай. Ой, вей мір!
Герцель. Чого ти галаснув, мов хто тебе припік жигалом?
Мордохай. Страшно зробилось!… І ви, і староста до Бондарівни. (Цмокає губами й оглядаєть ся кругом). Ходїмо лучше в веранду, щоб тут хто не почув… Ви знаєте, як Бондаря всї люблять… Ай!…
