дуже велике багатство з боку кобзарської традиції. Акад. Сперанський ще 1904 р. нарахував 15 кобзарів і лірників на Миргородщині, і з того 13 жило на віддаленню не більше як 15—20 верстов від тої околиці, що нас цікавить. Але разом з тим на Миргородщині й узагалі на Полтавщині ніколи пізніше не було записано ні одної думи про Хмельниччину[1]. Всі пізніші записи трьох дум про Хмельницького були зроблені на Чернігівщині. Инші думи того циклу: про Корсунську битву, про Білоцерківську згоду, про Жидів-рандарів були записані і в инших місцях і навіть на Правобережжі — але ні разу не записано їх у сій частині Полтавщини. Отже чи записи Цертелева доводять, що на початку століття думи про Хмельницького були відомі і на Полтавщині, чи те, що Цертелев записав їх від захожого кобзаря з Чернігівщини, чи нарешті те, що він сам їздив на Чернігівщину і тут записував від кобзарів, або хтось прислав йому записи з Чернігівщини?
Остання гіпотеза не має ніякого оправдання — бо Цертелев відмітив-би був свою подорож як факт цікавий з огляду на збирання дум, навіть як свою антикварську заслугу; так само відзначив-би листовні зносини в справі збирання дум. З перших двох можливостей за імовірнішу вважаємо другу, бо при пізніших дослідах Полтавщини сліди колишнього існування дум про Хмельницького певно були-б з'явились хоч-би тільки в виді натяків.
Що-до методів записування Цертелева відомості наші не менш убогі. На думку М. Мочульського, „Цертелев не приступав до етнографічної діяльности непідготованим“. В статті, друкованій 1820 р., він виявив чималу обізнаність з тогочасними російськими збірками казок і пісень. Він дивився на них дуже критично і замітки його часто влучні, свідчать про те, що він думав на сі темп й свідомо ставився до завдань збирача. Так, він хвалить збірники „Дедушкины прогулки“ і ,,Лекарство отъ задумчивости“ за те, що вони подають казки „принаймні зовсім так, як вони заховались в усній традиції — без ніяких поправок“[2]. Се ніби позволяв думати, що приступаючи й собі до збирання народніх творів, Цертелев також не поправляв їх, а записував „точно такъ“, як їх співали кобзарі. Але тут треба звернутись до самих записів, що, як ми казали, дають деяке поняття про методи свого збирача.
Ми можемо порівняти записи Цертелева з подібними пізнішими записами, про які апріорно можемо думати, що вони були докладніші від Цертелевських спроб. В такім порівнянню записи Цертелева виявляють одну спільну рису: сі записи все являються найкоротшими, найбільш лаконічними в групі наших варіянтів. Так пр. варіянт думи про Олексія Поповича в Цертелева має 77 рядків[3], у всіх инших відомих варіянтах їх багато більше: коротші тексти мають коло 90, найдовший 173 рядки[4]. Дума про Азовських братів у Цертелева зложена з 86 рядків, в инших варіянтах тої самої групи (II) вона має понад 100, в варіянті Куліша 207 рядків. Тільки один з найновіших варіянтів, 0. Курило має 79 рядків[5], але тут се поясняється виразним забуванням думи. До того-ж у новім варіянті рядки довші і слів у них далеко більше, так що текст сей таки ширший ніж у Цертелева (варіянт Цертелева має менше як 400 слів — варіянт О. Курило понад 600). Дума про Хведора Безрідного у Цертелева складається з 58 рядків, в инших варіянтах маємо цифри 74, 94, 135. Найдовша дума Цертелева — при Коновченка, має в його записі 174 рядки, тимчасом як пізніші варіянти мають по 200 і більше. Такий старші запис як варіянт „Повістей“ має 282 рядки.
- ↑ Сі думи були відомі Хв. Баші, але він знав їх від якогось ніженського інтелігента, а не від учителя — кобзаря чи лірника.
- ↑ Цертелевъ, Взглядъ на старинныя русскія сказки и пѣсни, „Сынъ Отечества“, 1820, № VII: цитовано в Мочульського, с. 54.
- ↑ Див. нижче думу № 7, вар. Б, с. 65.
- ↑ Вар. Г, с. 66.
- ↑ Дума № 10, вар. Т.
