прийшли року 1638 поляки, вимагаючи, щоб запорожці видали ім своі гармати та спалили своі чайки, запорожці закопали гармати у пісках, а чайки загнали у озера і там затопили поміж очеретами; проте коли через десять років Богдан Хмельницький подав гасло, що час козакам повстати за свою волю, то на Січі зразу зьявилися й гармати й чайки, бо запорожці добре памьятали, де саме ховали своі скарби.
Так велося у запорожців аж до останніх часів, і як що року 1775 Війську Запорожському вдалося видертись з облоги великого війська російського генерала Текелія і перейти на Дунай, то знову таки через те, що Січ Покровська стояла, як і всі попередні Січі, на березі дніпровоі протоки Підпільноі, на межі Великого Лугу.
Коли ми поглянемо на карту Великого Лугу, то побачимо, що майже посередині, а саме — у тому місці, де на правому боці Дніпра лежить тепер місто Никиполь (Микитин Ріг), а на лівому село Камьянка (стародавній Камьяний Затон), Великий Луг звужений до трьох верст. Тією вузькою горлянкою він поділявся на дві частини, з котрих низчу, або південну частину запорожці у давні часи звали Базавлугом, через те, певно, що в неі впала з степу річка Базавлук, і тільки північну частину звали Великим Лугом.
Назва Базавлуг у прикладі до південноі частини Великого Лугу збереглася, як у народніх украінських піснях[1],
- ↑ Дума про Хведора Безрідного:
„Ой та ідь ти по-над лугом та Базавлугом
Та по-над Дніпром Славутою…“.
