лі. Розтанули льодові шпильки, що сьогодні від ранку кололи її сумління. Вона сама не знала, у чому річ, тільки відчувала якийсь тягар на душі; щось муляло, її десь глибоко у підсвідомости. І ось коли нагло вистрілило рішення — їй стало легко; навіть усміхнулася до себе, а соромливі щічки не могли заховати від досвідченого ювелірового ока зрадливої барви.
Вибрала.
— Що коштує?
— Двісті карбованців…
— А золота гарна моноґрамка?
— Менш-більш: пятьдесять…
— Добре… На завтра можете зробити?
— Буде готове в цій порі… А які літери прийдуть до моноґрами?
— „А” — скоро та певно відповіла Кетті; потім хвилину надумувалася і несміливо додала: — А, може ще й „Ж”… Але прошу гарно зробити…
— Будете задоволені… наша фірма відповідає за свою роботу…
До „Імперіялю” йшла Кетті в лагіднішім настрої. В ґардеробі було гамірно. На маленьких столиках світилися свічки, як на жидівський шабаш. Між свічками стояли дзеркальця та коробки з мальовилами, а біля столиків сиділи „дівчатка з варієте” і характеризувалися до вечірнього виступу.
Займаючи своє місце коло Люсі, Кетті всміхнулася до неї.
