„Було колись — в Украіні
Ревіли гармати;
Було колись — запорожці,
Вміли панувати!
Панували, добували
І славу, і волю, —
Минулося — осталися
Могили по полю“!…
В наші сумні часи, коли в запалі боротьби змішалося в одну кучу добро і зло, варто було-б згадати про те, що колись було… В старих казках єсть щось таке, що будить лихом приспане серце і пориває дух до сміливих змагань за кращу будучину. Те „щось“ ще й досі жиє в душі нашого народу, а тільки лихі вороги намагаются убити його і тим покласти кінець нашій волі.
В сучасні дні крівавого безумства, вгадуються такі старі, з білими патріярхальними бородами дідусі, які нагадають собою стародавніх волхвів, що, згадуючи минувшину, віщують майбутність. Я знав одного такого дідуся, селянина Івана Полосенка,
