брати порядне в йсько і заступила йому дорогу. Хорко розіслав скрізь свої загони, які мали турбувати панів з потилиці, а сам вдарив просто в груди. Панське війско мусило відступити до Бердичева, Хорко вільно подався далі і злучивсь з Гнатом Голим.
„Над осінь вже ніхто не згадував за Шамраївку, бо за неї так „відшамраяли“ панам, що вони ніколи того не забудуть. Але ще більший клопіт мали гайдамаки з новим ворогом, який колись був своїм. Сим ворогом був Сава Чалий, для якого колись коднянські пани готували шибеницю і який своєю згодою купив не тільки життя й волю, але й гарну жінку польку і славненький хутір коло Немирова. І ось тепер Сава Чалий йде на своїх колишніх побратимів війною і, як де вдасться перемогти їх, так катує не гірш Замойського або Любомирського. А гайдамаки про Чалого говорили по між собою: — „Не довго йому прийдеться бенкетувать з панами. Скоро ми йому віддячим за козацьку щирість“…
І справді, скоро з'явилася пісня:
„Ой був Сава в Немирові в ляхів на обіді
І не знає, не відає о своєї біді.
Ой пьє Сава і гуляє, ляхом вирубає,
А до його — що до Сави — гонець приїзжає.
„А що ти тут, малий хлопку, чи все гаразд дома“!
„Протоптана, пане, стежка до вашого двора.
