Де кінчається життя і починається смерть, сього ніхто не знає. Минуло жиє в сучасному, а сучасне в будучому. Старий Станіслав був серединою між минулим і сучасним. З-за молоду він жив в великих роскошах, бував в широких світах, знав багато зла і добра, бо належав до старого панського роду. Казали люди, що десь в Польші він мав свої маєтки, але жив він просто, як живуть всі органісти занедбаних сільських костьолів. — Окрім свого костьольного органа він більш нічого не знав і не хотів знати.
Коли він приїхав в село N., то був ще зовсім молодим і гарним паничем, але роки минали за роками, а разом з ними минала молодість, зникала краса. Чим далі, тим більше старівся Станіслав і останні два роки він з трудом міг вилазити на хори, де стояв орган. Його самотнє життя приходило до свого кінця і ніхто, окрім старого ксьондза, не знав, що саме привело його на костьольну службу.
Ксьондз знав, що Станіслав був колись музикою і що він учився за кордоном, до стрінувся з панною Янкою, яку шалено покохав. Янка була донькою дідича, який колись володів сим селом і руїни замчища якого ще й досі сумують коло костьола.
Станіслав і Янка мали вже побратися, як сталося щось незрозуміле. Перед самим весіллям, до Янки посватався один багатий граф, старий знайомий і добрий друг її батька. Батько спочатку не
