ніхто з них не знав, де саме знаходяться гайдамацькі гульбища? На селах люде хоч і знали, але мовчали, ніхто ніякою силою не міг їх заставити сказати де вони. Се була таємниця змучених неволею людей, яку свято зберігали тетерівські багнища та болохівські ліси. А гайдамацьке гульбище знайшло собі захист там, де й панська нога ще не ступала. Серед широкого простору лісів, серед багнищ та бездонних прірв на Тетереві, де зараз с. Волосівка, що біля Чуднова, був невеличний острів, на якому замешкали гайдамаки. Навколо їх були пустельні нетрі та шелест очеретів. На самім острові, де зараз стоїть стародавня деревляна волосівська церква, понуро росли кремезні дуби й липи, стояли похилені кучеряві верби, струнко тягнулися до неба високі тополі і ясокори. Особливо високий був один ясен, з якого як на долові було видно старий Чуднів — на північ і Краснопіль — на південь. Гайдамаки з сього ясена часто дивилися на битий шлях, що тягнувся через подільські лани до волинських лісів, боючись, щоб часом конфедерати не пронюхали і несподівано не наскочили. Осілися тут гайдамаки з саміми певними замірами, що як прийдуть Зелені Свята, то в них сили назбірається настільки, що вони підуть самі на Кодню і Бердичів, а зараз, поким що, вони обмежувалися тим, що нападали на панські дворища від самого Звягіля аж до Радомишля і мали велику удачу. Не-
