мусь грозилися. Спокійно і тихо спав лиш один батько Ярема, але й він на сей раз черкнув через міру.
— Прощай розум, завтра побачимся! — всміхнувся ватажок сам до себе. Перехиливши ще одну кварту хмільного меду він покотився на зелену траву і упав в глибокий сон. Рогатий місяць піднявся над лісом і цікаво зазирав на гайдамацьке гульбище.
З Тетерева повійнуло вранішньою прохолодою і на хвилях річки з'явилися якійсь темні плями, які рухались і наближалися до гульбища. — Десяток великих човнів під'їхало до острова і з першого човна вискочив на беріг молодий гайдамака, за яким тихо йшли конфедерати. Ось він привів їх до самих землянок і повів туди, де всі лежали і спали. Мовчки показав рукою на свого ватажка, але не стримався і з голосним риданням побіг до човнів…
Ридання зрадника порушило сон його побратимів і десь хтось прокинувся з криком «до зброї!» — але всьому був кінець. Польські шаблі працювали направо й наліво і стинали буйні гайдамацькі голови. Всі вмерли, ніхто не зміг врятуватися, а в тім числі згинув батько Ярема, який, схопившись, думав боронитися, але сам себе заколов своїм ножем…
Вже зійшло сонце, коли польскі човни одпливли від гайдамацького гульбища. Радістну звістку везли вони в Кодню. Ворог панський лежав скрівавленним трупом, а над ним в повітрі кружляли чорні гайворони.
