нарешті вирішили, що на герць піде сам пан полковник, близький родич Вишневенького.
Герць мав відбутися на площі проти „ратушу“.
В призначений день в містечко в'їхала ціла банда поляків, на чолі якої був і полковник. Козаки їх стрінули мовчки, а тільки ватажок їх прийшов до поляків і сказав: „Ну, так будемо битись, чи миритись?… Ставлю умову, яку зараз і підпишимо. З чійого боку буде лицар-переможець, так той бік має право бути паном тут і господарем над переможенними. Як що, панове ляхи, маєте згоду на се так я зараз можу стати до бою і розчерепити дурну голову того, що полізе до мене битися“…
Польський полковник почервонів і сказав: „Згода! Я лаю охоту власноручно провчити свинячу голову, а через те беру шаблю в руки“.
Обидва взяли шаблі в руки, сіли на коні і виїхали на середину площі. Од'їхали один од другого на сто кроків і стали з'їздитися… Одчайно зчепилися і хитро билися. Роз'їздилися, з'їздилися, крутилися на місті, а шаблі тільки й блискають, миготять… Коні запінилися і так спітніли, що на них мило стало, але обидва лицарі гордо трималися; обидва були в одній силі і трудно було вгадати, хто з них буде переможцем. Коли тут щось голосно задзвеніло, коні метнулися на бік і попадали. Поруч коней лежали ватажок козацький і полковник польський. Обидва були закрівавлені і мертві. В одного і другого були
