|
— 73 —
65.
Хто вперше кохає, — той Бог,
Хоч навіть кохає нещасно,
Хто вдруге кохає, — той дурень,
Як тільки кохає нещасно.
Ох, я́ такий дурень, — дівчи́ну
У-друге нещасно кохаю,
І сонце, і місяць кепкують,
І сам я кепкую, і з горя вмираю.
66.
Гарну радоньку давали
Всі товариші мені:
„Трошечки зажди ти, друже!“
Так казали всі вони.
Ждав од їх я запомоги
І без хліба я б пропав,
Та одна людина добра
Помогла — і жить я став.
Добрий, славний чоловіче,
Дав ти їсти, дав і пить,
І ніколи не забуду
Я тебе а ні на мить.
Хтів би я тебе, мій друже,
Міцно, міцно обійнять,
Та не можу, — бо не можу
Сам себе поцілувать.
|
