Тільки одна княжна Галиця ходила сумна. Не давала їй спокою думка, що через неї має пролитися кров. Та коли була разом із княжичем Делем, десь ця журба зникала. Тоді була щаслива, бачила перед собою тільки своє прийдешнє щастя.
Через місяць звідуни принесли вістку, що король Вульф рушає вже в похід.
На воєнній нараді рішено, що війська княжича Деля вийдуть напроти ворога та в догідному місці заступлять йому дорогу.
Не можна було гаяти часу, треба було рушати. Сумний приступив княжич Дель до княжни Галиці:
— Прощай, княжно! — сказав. — Позволять боги, то вернуся до тебе, а ні, то заховай мене в памяти своїй.
— Нічия, нічия не буду, тільки твоя, поки житиму! — закликала княжна.
Розпращалися.
Військо рушило в похід. Ішло на південь здовж Бистриці. Від місця, де дві Бистриці зливаються в одну, звернули на схід, так що тепер ішли між Бистрицею та Прутом. Тут заступили їм дорогу перші відділи бастарнів. Карпи знищили їх і забрали багато в полон. Княжич негайно відіслав перших бранців у Галич, чи то тоді ще Ґалінґодунум.
Перша перемога додала відваги карпам.
