плавба назад не загаєть ся, пішов я вештати ся з однієї вулицї на другу; гаразд, що спека не велика. Таки не покидала мене і надїя, знайти хоч аби яку крамничку з ковбасами. Овва! опріч куряви, смороду та вічної вивіски: „продается чихиръ“ нїчого не знайшов. Вертаючись з Сарептського магазину, де усе є опріч ковбас копчених та горчицї сарептської в бляшанках, вилаяв я моїх приятелїв нїмцїв, звістно тодї вже, як вийшов на вулицю. Полюбував я з старого штибу вигодливо-грубіянського церкви Різдва Богородицї (ся церква урядова, морського уряду) та за порадою вітця Гаврила, рушив шукати міської біблїотеки. Супроти ґубернаторського скверу на блїдо-блакітній вивісцї читаю „Публичная библіотека для чтенія“. Еге, подумав я: славно! в Астраханї читальня публична! значить є і читальники. Замурзане хлопя показало менї, кудою йти до того сьвятилища. Я побіжно зійшов на другу осаду і війшов до однієї єдиної салї читальнї. Біблїотекар в сертуцї з червоним коміром і з вусами ґренадера, я спершу взяв єго за урядника полїциї. Він повідав менї, що книжки Рибушкина „Описаніе города Астрахани“ тепер в читальнї нема; забрав її бухгальтер з „Приказу общественнаго призрѣнія“ Василєв. Я повідав єму, що я не тутешній, але він все таки пораяв менї йти в „Приказь“. Нема що дїяти, пішов я до отого бухгальтера Василєва. Сей старенький і почтивий чоловік подав менї надїю перечитати книжку Рибушкина завтра о 9-ій годинї вранцї.
13. Переночувавши аби-як на новій кватері, певнїйш мовити в комірчинї, вранцї пішов повідчиняти оконицї, а якийсь бородач годований облив мене помиями з полоскальницї та ще мене-ж і вилаяв за те, що мене чорт носить так рано попід віконню. Я вилаяв єго старим ослом бородатим і пішов до Б-цова чай пити. Після чаю написав до Кухаренка лист, наумисне коротенький та тодї, взявши олівець і шматочок паперу, пішов до читальнї. Біблїотекар з червоним коміром і з вусами ґренадерськими повідав менї, що бажаної для мене книжки бухгаль-
