|
Що візьмеш, небого?
За рік, чи як?“
— „А що дасте.“
— „Е, ні! треба знати,
Треба, дочко, лічить плату,
Зароблену плату;
Бо сказано: хто не лічить,
То той і не має.
Так от-так хиба, небого?
Ні ти нас не знаєш,
Ні ми тебе. А поживеш,
Роздивишся в хаті,
Та й ми тебе побачимо, —
От-тоді й за плату.
Чи так, дочко?“
— „Добре, дядьку.“
— „Просимо ж у хату.“
Поєднались. Молодиця
Рада та весела,
Ніби з паном повінчалась,
Закупила села.
І у хаті, і на дворі,
І коло скотини,
У-вечері і в-досвіта;
А коло дитини
Так і пада, ніби мати:
В буддень і в неділю
Головоньку ёму змиє,
Й сорочечку білу
Що-день Божий надіває.
Грається, співає,
Робить возики, а в свято,
То й з рук не спускає.
Дивуються старі мої
Та моляться Богу.
А наймичка невсипуща
Що-вечір, небога,
|
