І панам на Україні
Люд закріпостили…
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
|
От-так, тату! Я щасливий,
Що очей не маю,
Що нічого того в світі
Не бачу й не знаю…
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
|
Оттаке-то! тяжко, тату,
Із своєї хати
До турчина поганого
В сусіде прохатись.
Тепер, кажуть, в Слободзеї
Останки збірає
Головатий, та на Кубань
Хлопців підмовляє…
Нехай ёму Бог поможе!
А що з того буде —
Святий знає: почуємо,
Що розскажуть люде.“
От-так вони, що-день Божий,
У двох розмовляли
До півночі, а Ярина
Господарювала,
Та святих оттіх благала…
Таки ж ублагала:
На всеїдній у неділю
Вона спарувалась
З сліпим своїм…
Такеє-то
Скоїлось на світі,
Мої любі дівчаточка,
Рожевиї квіти!
Такеє-то. Одружились
Мої молодиї.
Може воно й не до-ладу
