Сторінка:Кобзарь (1876).djvu/241

— 209 —

Пустка.

Рано в-ранці новобранці
Виходили із села,
А за ними молодими
Одна дівчина пішла. ^[1]
Подибала стара мати
Дочку з милим розлучати. ^[2]
Розлучила та вмовляла,
Поки в землю закопала,
А сама в старці пішла.

Стоїть село — не виросло,
 Не перемінилось,
Тілько пустка на край села
 На бік похилилась.
Коло пустки на милиці
 Москаль шкандибає,
На садочок позирає,
 В вікно ^[3] заглядає.
Заглядає, ^[4] — не вигляне
 Чорнобрива з хати,
Не покличе стара мати
 Вечеряти в хату.
А він колись був кликаний, ^[5]
 Рушники вже ткались,
І хустина мережалась,

 Шовком вишивалась:

---

1. І дівчя одно пішло. (Рукоп. вар.)
2. Доню в полі доганяти.
   І догнала, привела,
   Нарікала, говорила,
   Поки в землю положила. (ib.)
3. В пустку... (ib.)
4. Марне, брате,
5. А колись, давно колись-то.

14