|
Отта Оксаночка?“ питаю
У брата тихо я. — „Яка?“
„Отта маленька, кучерява,
Що з нами гралася колись.“
— „Чого ж ти, брате, зажуривсь?“
„Я не журюсь.“ — „Помандрувала
Отта Оксаночка в покоїв
За москалями, та й пропала...
Вернулась, правда, через год,
Та що з того! З байстрям вернулась,
Острижена. Брало, в-ночі
Сидить лід тином, мов зозуля,
Та кукає, або кричить,
Або тихесенько співає,
Та ніби коси розплітає.
А потім знов кудись пішла,
Ніхто не знав, де поділась.
Занапастилась, одуріла...
А що за дівчина була,
Так-так що краля! І не вбога,
Та талану Господь не дав...
А може й дав, та хтось украв...
|
