коли, чи обнімала коли козацький стан високий, що... дріжать руки, хлів серце? А коли цілуєш... що тоді? Як се, набуть, любо! як се весело! (Въ восторгѣ поетъ и пляшетъ.)
Гой, гоя, гоя!
Що зо мною, що я?
Полюбила козака —
Не маю покоя.
Я ёго боялась...
Що ж опісля сталось!
На вулиці пострічалась
Та й поцілувалась.
А мати уздріла...
Яке тобі діло!
Віддавайте заміж,
Коли надоїла!
Стеха. Гарно, гарно! А од кого це вивчились?
Галя. Та од тебе ж. Хиба ти забула, як на вулиці, на тій неділі, танцювала? Тоді ще батюшки не було дома... згадала?
Стеха. Коли се ? Оце ще видумали! (Стучатся въ дверь.)
Галя (торопливо). Ох, лишечко! хтось іде! (убѣгаетъ.)
Стеха. Хто там?
Хома (за дверью). Я, я! відчиняй мерщій.
Хома. Що? не було? Оце ж яка хуртовина!
Стеха. Кого не було?
Хома. Кого? гостей!
Стеха. Яких гостей? од пол...
Хома. Цс!... еге ж.
Стеха. Ні, не було.
Хома. Гляди ж, ані телень!... Отець Данило, спасибі, розрішив. Не забудь тільки завтра вранці послать ёму вишнівки, — знаєш? — тиєї, що недавно доливали. Нехай собі пьє на здоровья. Та що се їх нема так довго? Чи не злякались, бува, заверюхи? А вітер неначе стиха.
