Хома. Який тут гріх? Дурниця все те!
Стеха. Забожіться, що женитесь, тоді їй-Богу все зроблю! А без мене, кажу вам, нічого не буде, їй-Богу!
Хома. От же їй-Богу, далебі!
Стеха. Женитесь?
Хома. Еге!
Стеха. На мені?
Хома. Як коржа, так коржа! — Як спечемо, так і дамо. Уже ти мені в печінках сидиш з своїми витребеньками.
Стеха. Які тут витребеньки?
Хома. Ну, добре, добре! тільки слухай. Треба діло зкомпонувати так, щоб вона не знала, від кого старости; а то — чого доброго — усе піде шкереберть.
Стеха. Та вже мені не вчиться, як ділом повернуть. Наговорю такого дива моїй паночці що твій кобзарь. Старий, скажу, чоловік, як подумаєш, усім, усім лучче від молодого. Молодий... та що й казать? нікуди не годиться, а до того ще докучливий та ревнивий, а старий тихий-тихий і покірний.
Хома. Так, так! О, ти дівка розумна! Іди ж до Галі, та гляди-гарненько побалакай з нею.
Стеха. А потім, чи можна мені буде піти на вечорниці? Я вже зовсім упоралась. Пустіть, будьте ласкаві, хоч в послідній разочок.
Хома. У тебе тільки й на думці, що вечорниці. О, вже мені та Мотовилиха!
Стеха. Мотовилиха? Чи не казала вам вона, стара паплюга, чого? Що ж, що я з козаками танцюю? А як ви жартуєте з молодицями, так я й нічого!
Хома. Іди же, іди, та поклич мені Галю, а затим сама полагодь рушники.
Стеха. Та вже усе напоготові. (Уходитъ.)
Хома. Злигався я з дьяволом... (Оглядывается.) Що ж? не можна без цёго. У такому ділі як не верти, треба або чорта, або жінки. (Немного помолчавъ.) Чого доброго! ще, може, й мене обдурить, тоді і остався на віки вічні в дурнях. Та ні, лиха матері! Аби б тільки ти мені своїми хитрощами помогла породниться з полковником, а там уже що буде — побачимо. Иш ти, мужичка! куди кирпу гне! Стрівай (Продол-
