Хома. Поміркуй лишень гарненько, так і побачиш, що батькова правда, а не твоя. Ну, що молодий? Хиба те, що чорні уси? та й тільки ж. Не вік тобі ним любоваться: прийде пора — треба подумати об чім і другім. Може, коли захочеться почоту, поважений, поклонів. Кому ж се звичайнійше? полковниці... се я так приміром говорю... а не якій-небудь жінці хорунжого; бо у ёго тільки й худоби, тільки й добра, що чорний ус. Повір мені, дочко, на тебе ніхто і дивиться не захоче.
Галя. Та я й не хочу, щоб на мене другі дивились.
Хома. Не-знать-що верзеш ти! Хиба ти думаєш, що не обридне цілісінький вік дивиться на тебе одну? Хиба ти одна на Божім світі? 6 й крапц тебе. Того і гляди, що розлюбить.
Галя. Назар? мене? О, ні! ні, ніколи на світі!
Хома. Я й не кажу, що воно справді так буде, а так, наприклад, — щоб ти тямила, що ми всі на один шталт шиті.
Галя. О, ні! не всі! він не такий, він не розлюбить.
Хома. А що ж? хиба він тобі побожився?
Галя. А то ж?
Хома. А ти й повірила!
Галя. Я і без божби повірила б.
Хома. Дурне ти, дурне! Чи знаєш же ти, що хто багацько обіщає, той нічого не дає? Ой, схаменись та послухай батьківського совіту. Добре, що я вже такий — що обіщав, те й зроблю. Ну, не дай я тобі приданого, — що тоді, га? Пожалуй, він і так тебе візьме: мало яких дурнів нема на світі! та що ж в тім? Подумай, що тоді ти робитимеш?
Галя. Те, що і всі роблять — заробляла б.
Хома. А що лучче: чи самій робити, чи дивитися, як другі на тебе роблять?
Галя. Як кому.
Хома. То-то і горе, що ти ще дурне. Я тобі б і багацько де-чого сказав, та ніколи: того і гляди, що старости на поріг. А чи єсть у тебе рушники?
Галя (весело). Є, є! Як я рада! в мене серце не на місті! Чи й вам так весело?
Хома. Весело, дуже весело. Іди ж та не забудь сказати, що коли прийдуть колядувати, так щоб гнали їх у потилицю
