Стеха (бере Хому за руку і веде ёго за Галею). А що? скажеш, що не люблю тебе?
Хома. Спасибі, спасибі. (До Назара.) Оставайсь здоров, приятелю! не згадуй лихом. Нехай тобі присняться рушники.
(Хома з Стехою шепнуться и пропадають. Назар тихо стогне. Незабаром чути за сценою гомін.)
Голос Хоми (здалека). Киньте її! вяжіть ёго!
Гнат (за сценою). Я тебе звяжу, недовірку проклятий! (Незабаром вибігає Галя и кидається на Назара.)
Галя. Орле мій! серце моє! (Розвязує хустку.)
Назар. Душно мені, душно!
Гнат (веде за груди Хому.) Останній раз говорю: оддаси Галю за Назара, чи ні?
Хома. Ні!
Гнат. Здихай же, собако скажена! (Заміривсь шаблею.)
Хома. Стрівай. Ти знаєш наш закон козацький, то...
Гнат. Що мене живого поховають з твоїм падлом? Знаю. (До челяді.) Копайте яму. (Цілить пистолем.)
Хома. Вяжіть ёго!
(Тим часом Галя розвязуе руки у Назара.)
Назар. О, доле моя! серце моє!
Гнат. Копайте яму! (До Хоми прицілившись.) Лукавий чоловіче, за що без сповіді ти себе губиш і мене з собою? Прощайсь з білим світом, молись Богу. (До Назара.) Назаре, брате мій, друже мій! поховай мене. Прощай! а ми...
Назар. Стрівай!
Галя (до Гната). Стрівай!
Назар. Пусти ёго, не варт він того. Не напасти души своєї. (До Хоми.) Іди, лукавий чоловіче, іди, куди знаєш. Не поміг тобі Бог занапастить мене; а я чужої крови не бажаю. Іди собі!
Хома (пада перед Назаром). Назаре! сину! батьку рідний! заріж мене, замуч мене, на конях розірви, та не прощай! (Падає до ніг і плаче.) О, я лукавий, лукавий! о, я грішний, проклятий!... Дочко, доле моя! серце моє! проси ёго, нехай убьє, нехай я світа не паскужу! (Знову плаче.) Боже мій. Боже мій!
