Шевченко — один з тих писателів, муза котрого, одкликуючись на либеральні, а иноді й радикальні ідеї нашого віку, дуже не подобалась российській цензурі, через що де-які утвори ёго ще й досі не були дрюковані у Россії, або виходили у світ з пропусками і змінами тексту. Приймаючись за наше видання, ми мали на меті зробити ёго як найповнійшим. За для того, ми зібрали увесь скарб Шевченкової української поезії і, назвавши ёго так само, як називав більшу частину ёго сам поет — »Кобзарем«, розклали ёго у хронологичному порядку і поділили на два тома: у Iму томі ми помістили усе, що видавалося й до сёго часу у Россії без одмін; у цей же, другий том ми однесли усі тиї піеси, яких або зовсім не було у підцензурних российських виданнях, або які були в їх попсовані цензорами.
Звісно, що за часи життя Шевченка (як і тепер ще инколи) ёго думки і поеми, не маючи доступу до дрюку, списувалися у великому числі примірників і в таких списках розходилися межи читателями. Через це виходило иноді, що зовсім не ёго утвори приписувалися ёго перу, як напр. пісьня: »Ще не вмерла Україна«, увійшовшая у I. том Львівського видання ёго поезій (стр. 65–66); инші піеси ёго, зіставшиїся у різних
