|
І на-силу то на-сялу
Мене одірвали
Од матері неживою.
Що вже я просила
Московського копитана,
Щоб і мене вбили!
Ні не вбили, а пустили
Москалям на зрище:
На-силу я заховалась
На тим пожарищі.
Одна тільки і осталась
В Батурині хата;
І в ту хату поставили
Царя ночувати,
Як вертався з-під Полтави.
Я йшла за водою
Повз хатину,[1] а він мені
Махав рукою.
Каже — коня напоїти, —
А я й напоїла.
Я й не знала, що я тяжко,
Тяжко согрішила.
Ледве я дойшла до хати,
На порозі впала...
Царь поїхав в Московщину,[2]
Мене поховала
Та бабуся, що осталась
На тій пожарині,
Та, що й мене привітала
В безверхій хатині,
Бо нікому в Батурині
Було поховати.
Уже й хату розкидали,
І свалок хрещатий
На вугілля попалили,
|
