Сторінка:Кобзарь (1876).djvu/583

— 109 —

Старого дурня муштрувати,
Щоб знав, як волю шанувати,
Щоб знав, що дурня всюди бьють...

 Минають літа молодиї, ^[1]
 Минула доля, а надія
 В неволі знову за своє,
 Зо мною знову лихо діє
 І серцю жалю завдає:
 А може, ще добро побачу,
 А може, лихо переплачу,
 Води Дніпрової напьюсь,
 На тебе, друже, подивлюсь?
 І може, в тихій твоїй хаті
 Я буду знову розмовляти ^[2]
 З тобою, друже мій... Боюсь!...
 Боюся сам себе спитати,
 Чи се коли сподіється?
 Чи може вже з неба
 Подивлюсь на Україну,
 Подивлюсь на тебе...
 А иноді так буває,
 Що й слёзи не стане,
 І благав би я о смерті!
 Так тая Украйна
 І Дніпро крутоберегий
 І ти, друже-брате, ^[3]
 Не даєте мені Бога
 О смерті благати!

---

---

1. Так день, і тиждень так минає
   І може, друже мій, от-так
   Минуть останнії літа!...
   Я перед Богом сповідаюсь,
   За правду на світі караюсь
   І не клену долі,
   Тільки Господа благаю:
   »Не дай, Боже, в чужій краю
   Згинуть у неволі!« (Рук. вар.)
2. Я буду знову сповідати
   Свої гріхи, і як мені
   Доводилось на чужині
   В неволі, в каторзі каратись;
   А все за того пьятака,
   Що вкрав маленьким у дьяка,
   Та за вірші отті прокляті. (ib.)
3. І ти, надія-брате, (ib.)