Сторінка:Кобзарь (1876).djvu/593

— 119 —

Уже засватані. Жили, ^[1]
В дворі гуляли, в карти грали,
Свого весілля дожидали,
Та молодих дівчат в селі,
Мов бугаї, перебірали, —
Звичайне паничі. Ждемо,
І ми ждемо весілля!

 „От-то ж у клеччану неділю
Їх і повінчано обох,
Таки в домашнёму костёлі:
Вони ляхи були. Ніколи
Нічого кращого сам Бог
Не бачив на землі великій,
Як молодиї ті були...
Заграла весело музика —
Їх із костёлу повели
В возобновленниї покої... ^[2]
А ми й зостріли їх, і всіх —
Княжят, панят і молодих —
Всіх перерізали. Рудою
Весілля вмилося! Не втік
Ніже єдиний католик —
Всі полягли, мов поросята
В багні смердячому. А ми,
Упоравшись, пішли шукати

---

1. (Мене звичайне не пізнали).
   Засватані весілля ждуть
   І нашим молодим дівчатам
   В селі проходу не дають.
   Дарма! Нехай! Радіє мати,
   Радіє пан... а хлопці ждуть,
   Як Бога панського весілля.
   От-то ж у клеччану неділю
    (Рук. вар.)
2. ... на весілля
   І ми отарою прийшли,
   Палати білі запалили,
   Панів великих і малих
   Усіх порізали. Молила
   Сама стара за молодих;
   До Бога руки піднімала...
   А невістками хлопці грались,
   Поки замучили... Затих,
   Загас пожар... уже світало,
   А ми в діброву поховались
   І раду радим, що робить!
   А що робить?! Ходімо бить
   Та мордувать панів проклятих!
   І ми пійшли... Ох, тяжко, брате,
   Такиї згадувати діла!
   Ватага день і ніч росла (ib.)