|
Та ще й вилає... за те, бач,
Що на світ родила
І за те ще, що так тяжко
Дитину любила...
І любитимеш, небого,
Поки не загинеш
Межи псами, на морозі
Де-небудь під тином...
От-тим мені і жаль стане
Матері небоги,
Що вона ёго так любить,
Так гине за ёго;
За те чадо поганеє
Занапастить в світі
Найкращее добро своє —
Молодиї літа.
А воно, — буває з ёго
Не вийде нічого,
Або вийде недолюдок,
Сатана безрога!
І ніколи із байстряти
Не матиме мати
Собі доброї дитини,
Хоч вона й багата.
Добре оттим панам жити:
Нічого не знають!
І не знають, як ті діти
У їх виростають?
Бо матері там не мають,
А мамку наймають.
|
