Та й на-віщо?… А дитина?
Вона ж ёго мати!
Заплакала, пішла шляхом,
В Броварях спочила,
Та синові за гіркого
Медяник купила.
Довго-довго сердешная
Все йшла та питала;
Було й таке, що під тином
З сином ночувала…
Бач, на що здалися карі оченята:
Щоб під чужим тином слёзи виливать!
От-то жто дивіться та кайтесь, дівчата,
Щоб не довелося москаля шукать,
Щоб не довелося, як Катря шукає…
Тоді не питайте, за-що люде лають,
За-що не пускають в хату ночувать.
Не питайте, чорнобриві,
Бо люде не знають;
Кого Бог кара на світі,
То й вони карають…
Люде гнуться, як ті лози,
Куди вітер віє.
Сиротині сонце світить
(Світить, та не гріє) —
Люде б сонце заступили,
Як-би мали силу,
Щоб сироті не світило,
Слёзи не сушило.
А за-віщо, Боже милий!
За-що світом нудить?
Що зробила вона людям,
Чого хотять люде?
Щоб плакала!… Серце моє!
Не плач, Катерино,
Не показуй людям слёзи,
