Сторінка:Кобзарь (1876).djvu/705

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 231 —


Та щоб ёго-то не збудить, —
Та й не догледіла. Неначе
Окропу капля, як огонь,
На ёго впала, і воно
Прокинулось. Швиденько слёзи
Марія втерла сміючись,
Шоб він не бачив; і небозі
Не довелося одурить
Малого сина: подивилось
І заридало.

 Заробила,
Чи то позичила вдова,
Півкопи тую на букварь.
Сама б учила, так не знала ж
Вона письма того. Взяла
Та в школу одвела
У ієссейську; доглядала ж
Сама ёго, сама й навчала
Добру і розуму. Ивась,
Таки вдовенько в ёго вдавсь,
Та в-двох собі й ходили в школу
І вчились в-купочці; ніколи
Ані пограється з дітьми,
Ані побігає; самий
Один-однісенький бувало
Сидить собі у бурьяні
Та клепку теше: помагало
Святому батькові в трудах.

Якось по сёмому годочку,
(Малий вже добре майстрував,)
Одпочиваючи в куточку,
Старий на сина дивувавсь:
Який-то з ёго майстер буде?
Які-то люде з ёго будуть?
Та взявши відер, кандіёк,
І батько й мати і воно