|
О, люде, люде небораки!
На що здалися вам царі?
На що здалися вам псарі?
Ви ж таки люде, — не собаки!
В-ночі і ожеледь і мряка,
І сніг, і холод... і Нева
Тихесенько кудись несла
Тоненьку кригу по-під мостом,
А я, отто-ж-таки в-ночі,
Іду та кашляю йдучи.
Дивлюсь: неначе ті ягнята,
Ідуть задріпані дівчата,
А дід (сердешний инвалид)
За ними гнеться, шкандибає,
Мов у кошару заганяє
Чужу худобу... Де ж той світ!?
І де та правда?! Горе! горе!
Ненагодованих і голих
Женуть (послѣдній долгъ отдать),
Женуть до матері байстрят!
Чи буде суд? чи буде кара
Царям, царятам на землі?
Чи буде правда між людьми?...
Повинна буть!... бо сонце стане
І оскверненну землю спалить.
3 Ноября 1860 р. Петербургъ.
|
