А од коріння тихо, любо
Зелені парости (?) ростуть.
І виростуть, і без сокири,
Аж зареве та загуде,
Козак безверхий упаде,
Розтрощить трон, порве порфиру,
Роздавить вашого кумира,
Людськиї шашелі. Няньки,
Дядьки отечества чужого!
Не стане идола святого
І вас не стане, — будяки
Та крапива, а більш нічого
Не виросте над вашим трупом.
І стане купою на купі
Смердячий гной — і все те, все
Потроху вітер рознесе;
А помолимося Богу
І небагатиї (й) не вбогі.
26 Ноября 1860 р. С. Петербургъ.
Великомученице кумо!
Дурна єси ти, нерозумна!
В раю веселому зросла,
Рожевим квітом процвіла —
І раю красного не зріла,
Не бачила — бо не хотіла
Поглянути на божий день,
На ясний світ животворящий!
Сліпа була-єси, незряща
Недвига серцем, спала день
І спала ніч. А кругом тебе
Творилося, росло, цвіло
І процвітало, і на небо
