По садочку похожає,
Слізоньки втирає;
Поглядає на сонечко —
Пече, а не сяє.
Стоіть собі середь неба,
Мов сміється з неї.
Воно не зна, що Марьяна
Рада б під землею
Заховаться од матері,
Щоб не почуть знову
Тії мови, що вже чула,
Проклятої мови.
Воно не зна, що як зайде
Спочити за гаєм,
Петрусь вийде на долину,
Петрусь заспіває,
Петрусь її розпитає,
Як брат заговорить,
Поцілує, розпитає
Про лютеє горе.
Не знала Марьяна, чого серце мліє,
Чого плачуть очі... на що ёго знать?
Хилиться тополя, куди вітер віє...
Тяжко одинокій на степу стоять.
Утомиться вітер — тополя спочине:
От-так і дівоча мине хуртовина.
Тяжко одинокій в степу зострічать,
А ще гірше любій попереду знать,
Де і як спіткає лихая година.
Несподівано Марьяна
Зостріла недолю;
Співа-було, а иноді
Дає слёзам волю.
Сама не зна, чого плаче;
Може, серце й чує
