Не було ніяких промов, ні словесного мережива — вони були зайві й непотрібні. Усі щиро призналися, що мало, може, занадто мало знають життя братніх республік, їхні культурні надбання, їхню історію, а то й просто не мають елементарних географічних знань.
І тому донбасівські забійники розповідали молоді Закавказзя про те, що Донбас лежить на Україні й є один з найбільших центрів вугільної промисловости в СРСР.
Криворіжці розповідали про марганцеві копальні, про залізну руду. Товариші з Дніпробуду розповідали про могутній Дніпрельстан.
Нам розповідали про соціялістичне будівництво Закавказзя, про глухі гірські аули, про важкі умови роботи, про досягнення, про ЗАГЕС, про нафтові промисли.
І грандіозний вечір непомітно втратив свою урочистість і перетворився на теплу товариську ділову бесіду.
І коли один з наших товаришів сказав:
— Недавно в американських газетах було повідомлено, що один мільйонер зібрав цілу ескадриллю, щоб летіти до своєї нареченої женитись, ми ж мусимо сказати, що приїхали до вас не женитись, а щоб налагодити ще міцніше інтернаціональні зв'язки.
Заля сміялася, а дехто з українців запротестував, мовляв, ми не від того, щоб і одружитись тут.
На честь делеґації, після так званої урочистої частини було влаштовано величезний концерт.
