Цю сторінку схвалено
Люди здивовано глипнули на Оленку, як вона пропихалася до пароха. Добривши, Оленка здійняла батьківський кожух і поклала його під ноги пароха.
— Я! — промовила зворушеним голосом, — це від мене!
І вмить гейби хто відмінив людей у церкві. Цей скидав кожух, той теплий плащ, третий прохав підождати, поки з дому принесе. І незабаром у ніг пароха зібралася велика купа теплого одягу.
А парох стояв звернений до людей лицем, по якому спливали гарячі сльози. Він поклав руки на голову Оленки та тремтячими устами шепотів молитву.
***
В понеділок уранці їхали добре навантажені теплим одягом сани до повітового міста, а на них, на самому верху, пишався кожух сирітки-Оленки.
