Цю сторінку схвалено
Радість залила його серце. Він хотів піднятися й крикнути, але в тую мить ворожий штик вбився йому цілою силою в плечі… Навіть не крикнув, похилив тільки голову вперед та приляг лицем до запашної землі. І тільки останнім відрухом своєї свідомости почув, як зі стрілецьких закопів заграли скоростріли на привитання ворогам.
***
А другого дня рано-вранці друга сотня стрільців побачила недалеко своїх дротяних засіків Михасеве тіло. Лежав, утуливши голівку в зелену траву, а лелієві дзвіночки похилили над ним своє розкішне квіття, наче дзвонили на вічну память дитині-героєві.
