Сторінка:Коковський Франц. За Україну (збірка) (Львів, 1934).djvu/63

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

нанні, що як нам не доведеться вернутися, — то вони, як доростуть, підуть шляхом, яким ішли ми!“

Сльози капали з очей директора. Денеде, в перших лавках, чути було протяжне хлипання, або тихенький плач.

І в цю мить із уст катехита понісся різкий наказ:

— Хлопці, молитва!

І наче в відповідь на ті слова понісся з останньої лавки рівний, свіжий голос:

„Боже великий, єдиний…“

А за ним понеслося з грудей всіх:

„Нашу Вкраїну спаси!“

—      —      —      —      —      —      —      —      —      —      —      —      —      —      —      —      —      —      —      —      —      —      —      —      —      —      —      —      —      —      —      —      —      —      —      —      —      —      —      —      —      —      —      —      —      —      —      —      —      —      —

А там, десь далеко на півночі, ревіли вже большевицькі гармати.