Цю сторінку схвалено
нанні, що як нам не доведеться вернутися, — то вони, як доростуть, підуть шляхом, яким ішли ми!“
Сльози капали з очей директора. Денеде, в перших лавках, чути було протяжне хлипання, або тихенький плач.
І в цю мить із уст катехита понісся різкий наказ:
— Хлопці, молитва!
І наче в відповідь на ті слова понісся з останньої лавки рівний, свіжий голос:
„Боже великий, єдиний…“
А за ним понеслося з грудей всіх:
„Нашу Вкраїну спаси!“
|
|
А там, десь далеко на півночі, ревіли вже большевицькі гармати.
